| | У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка відбуваються вибори ректора. Одним з кандидатів на цю посаду є активний член УФТ, академік НАН України, доктор фіз.-мат. наук, професор, завідувач кафедри молекулярної фізики фізичного факультету КНУ Булавін Леонід Анатолійович. Нижче наведено текст його виборчої програми та текст виступу перед виборцями.
ПРОГРАМА
кандидата на посаду ректора
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
академіка НАН України, доктора фізико-математичних наук, професора
БУЛАВІНА ЛЕОНІДА АНАТОЛІЙОВИЧА
Те, що жоден з університетів України за різними версіями не потрапив у перелік 500 кращих університетів світу, свідчить про системну кризу, яка, на мій погляд, пов'язана, в першу чергу, з вадами системи управління університетів. Це призвело і до значного відставання в динаміці входження українських університетів до Єдиного європейського освітнього та наукового простору, що загрожує порушенням нами міжнародної угоди, підписаної Україною.
Нова система управління університом має грунтуватися на трьох принципах: на наявності чітко розподілених двох гілок влади (виконавчої та законодавчої), що сьогодні реально відсутнє в нашому університеті; на децентралізації влади; на прозорості та зрозумілості прийнятих владою рішень.
Структура влади повинна бути наступною. На рівні університету виконавча гілка влади - це Рада університету на чолі з ректором, до якої входять декани факультетів (директори інститутів), керівники інших структурних підрозділів, представники Наглядової ради, різних студентських організацій, профспілок та інших громадських організацій. Законодавча - Сенат, до якого входять всі професори університету. Відповідно, на рівні факультету - Рада факультету на чолі з деканом та Вчена рада факультету, що складається з усіх професорів факультету.
Одним з основних етапів децентралізації влади є надання фінансової незалежності
факультетам та відкриття окремих фінансових рахунків на кожному з них.
На першому місці в університеті повинен стояти не ректор, не декан, не завідувач кафедри, а Викладач, Професор, незалежно від його віку, який і є носієм законодавчої влади університету. Саме тому в нашому університеті необхідно відновити шляхетну традицію поваги до Професора - особистості, як і поваги до кожного працівника університету.
Необхідно підняти статус науковця університету, бо саме наукові здобутки формують престиж того чи іншого університету Європи.
Ми негайно повинні розпочати роботу щодо переходу до нової системи наукової атестації та присудження ступеню доктора філософії (PhD) згідно з підписаними Україною міжнародними угодами.
Майбутнє університету - це наші випускники, тому університет повинен кращим з них при необхідности надавати мініквартири в гуртожитках з пропискою за угодою, згідно з якою квартира може залишитись власністю випускника тільки за певних умов.
Друга складова нашого майбутнього - це матеріально-технічна база (яку слід якнайшвидче модернізувати), корпуси, землі, що надана в користування державою, і які є основою для подальшого розвитку університету. Саме тому зміна принципів користування цією землею, її забудова тільки в інтересах університету має відбуватись за поданням виконавчої влади, але виключно за рішенням законодавчої для університету гілки влади - Сенату.
На сьогодні непоодинокі випадки, коли в університеті програмування викладають не програмісти за фахом, математику - не математики, тощо. В інших університетах ситуація значно гірша, тому наш університет повинен ініціювати поправку до Закону про освіту, згідно з якої на нас, як на один з класичних університетів, має бути покладена підготовка викладачів для вищих навчальних закладів відповідного регіону.
Саме університет Шевченка повинен започаткувати формування іноваційної освіти, інтенсивного впровадження Hi-Tech-освітніх технологій у навчальний процес. Тут мова йде не тільки про просвітницьку діяльність університету, яка вкрай потрібна суспільству, а і про елітну освіту, що спроможна розвивати як фундаментальну, так і прикладну науку задля створення на їх основі новітніх технологій.
Наш університет повинен ефективно використовувати ту обставину, що під одним дахом зібрані фахівці різних галузей науки, і тому природньо створювати загальноуніверситетські наукові програми. Це, наприклад, "Мережеве суспільство і соціум", в якій знайдуть свої інтереси і соціологи, і політологи, і фізіологи, і економісти, і кібернетики нашого університету; "Нанофізика та соціальний і технічний прогрес", тощо.
Я сподіваюсь, що обговорення цієї програми, як і програм інших кандидатів, сприятиме розвитку і факультетів, і Університету в цілому.
ТЕКСТ ВИСТУПУ Л.А.БУЛАВІНА ПЕРЕД ВИБОРЦЯМИ
Шановні колеги!
Відомо, що за версією авторитетного в галузі складання рейтінгів інституту вищої освіти Шанхайського університету, жоден з університетів України, в тому числі і наш, не потрапив до списку 500 найкращих в світі, в той час, як Московський університет посів 70 місце, а Санкт-Петербурзький - увійшов в четверту сотню. Таким чином, слід говорити про наявність системної кризи, яка охопила всі університети України, зокрема, і наш, який посідає одне з провідних місць серед вищих навчальних закладів України. В чому причина такої ситуації? Спробуємо розібратись.
Сьогодні є нагода нам з вами обговорити ті засади, принципи, на яких має розвиватись наш Університет. Це, в першу чергу, стосується організації управління університетом, організації навчальної та наукової роботи.
Структуру Університету модельно можна уявити у вигляді піраміди (за формою подібної до піраміди Хеопса), що складається з чотирьох шарів, пов'язаних між собою, останній з яких стягується в точку і є вершиною такої піраміди. Перший шар - професори-викладачі, який сягає приблизно 2000 осіб ; наступний шар - завідувачі кафедр (приблизно 200 осіб); далі - декани (" 20); і, нарешті, - ректор. Існує чітко означена виконавча влада з виконавчою вертикаллю - ректор, декан, завідувач кафедри. При цьому зрозуміло, що законодавча гілка влади має бути основою піраміди, на якій вона і стоїть.
На папері у нас нібито існує і законодавча гілка влади - конференція трудового колективу університету, яку за Статутом збирає ректор разом із головою профкому. Само по собі те, що ректор ініціює такі збори свідчить про залежність так званої законодавчої гілки влади від виконавчої. От і виходить, що ми пробуємо піраміду Хеопса поставити з ніг на голову вістрієм вниз, коли ректор водночас є і виконавчою, і законодавчою владою. А, як відомо кожному школяреві, такий стан піраміди є нестійким. В такій ситуації порушуються інформаційні потоки в піраміді, а саме: законодавчий інформаційний потік, який має йти від основи піраміди до її верху, та виконавчий - по вертикалі з гори до низу. А саме наявність таких двох незалежних, направлених один проти одного, потоків і є умовою стабільності та ефективної роботи університету. У випадку, коли поєднується виконавча влада поєднується із законодавчою (тобто, піраміда вершиною занурена в "пісок"), інформаційні потоки в просторі піраміди відсутні, а замість них по простору піраміди "гуляють" турбулентності, що ми з вами і спостерігаємо. Такий стан загрожує і ректору, і Університету кризами і подолати їх можна тільки шляхом принципових змін в системі управління. В такій ситуації навіть третя гілка влади (назвемо її судовою) в образі Наглядової ради університету нам з вами нічим не допоможе.
Про організацію управління. На мій погляд, ми повинні створити таку систему управління, яка дозволить ефективно працювати університету, вбереже ректора від власних помилок, помилок радників з найближчого оточення чи зовнішніх сил, а в цілому університет збереже від невірних рішень ректора. Така система, на мій погляд, має будуватися на трьох принципах:
1. Наявність чітко розподілених двох гілок влади (законодавчої і виконавчої).
2. Децентралізація влади.
3. Прозорість і зрозумілість прийнятих владою рішень
Ми тут можемо скористатись досвідом Європейських університетів, але для його втілення зрозуміло необхідна наявність політичної волі до внесення змін у Статут університету та поправок до Закону про освіту.
По першому пункту. Ректор з призначеним ним проректорами і дорадчим органом - Радою Університету - складає виконавчу владу. До Ради університету мають входити декани, керівники інших структурних підрозділів, представники різних студентських організацій, представники громадських організацій університету.
Законодавчою для Університету гілкою влади міг би бути Сенат Університету. Сенат має бути досить широким органом управління, в який можуть входити усі професори університету. Аналогом сенату, скажімо, в Кембріджському університеті є невиборний орган влади Ріджент Хауз, в який входять всі професори університету. Зауважимо, що в такий спосіб професори не поділяються на "зручних" чи "незручних" до виконавчою влади.
Цю норму можна адаптувати до умов нашого університету: аби Сенат вміщувався в певній залі (хоч він в основному має працювати в режимі електронного листування), він може складатися з всіх тих професорів, які попрацювали в Університеті не менше за 5 років. Сенат обирає ректора, заслуховує і схвалює проект бюджету університету, який готує виконавча влада. Сенат заслуховує виконання бюджету. Мені здається, що квантом управління в часі має бути 5 років (як це існує в багатьох університетах Європи), причому не більше ніж два терміни підряд, а третій термін - після 5-річної перерви (як це є в університетах Франції), що теж примушує ректора зважувати на свої рішення.
По другому пункту - децентралізація влади.
Децентралізація влади полягає в тому, що факультети, інститути повинні отримати більше влади. На мій погляд, суперник університету Шевченка КПІ зробив ривок і за багатьма позиціями обігнав нас завдяки тому, що факультети КПІ мають свої фінансові рахунки. Це стимулює людей до праці, до відповідальності за дії, до новацій. До речі, згідно найбільш масштабного в Україні рейтінгу "Компас" вищих навчальних закладів з кращої підготовки фахівців з економічних, юридичних та інженерно-технічних спеціальностей першими є не ми - ми посідаємо тільки друге місце.
Саме децентралізація фінансування є одним з важливих моментів децентралізації влади. На мій погляд, 50% тих бюджетних коштів, які можуть бути розподілені між факультетами, мають бути поділені виконавчою владою і, відповідно, затверджені законодавчою владою університету. Якщо факультет сам заробив певні кошти, то він має право покласти на свій рахунок 50% від них, а решту віддати центральній виконавчій владі університету. Факультет сам має вирішувати, що йому за ці кошти в першу чергу слід зробити: чи придбати компьютери (та у кого?), чи відремонтувати туалет (і якій фірмі віддати замовлення на такі роботи).
Наступний крок децентралізації. Нам слід зважити, чи доцільним є проходження на вчене звання доцента, професора, старшого наукового співробітника на рівні університету?
Децентралізація влади, на мою думку, повинна полягати і в тому, що обрання доцентів, професорів має відбуватися на факультеті (інституті), на якому окрім Ради факультету на чолі з деканом має працювати і Вчена рада, що складається виключно з професорів факультету. От, наприклад, професори-філософи і повинні на своїй Вченій раді факультету затверджувати собі своїх нових доцентів, професорів, а не хіміки, фізики, біологи, тощо, мають їм це робити. Таким чином, і на факультетах влада має бути розподілена на виконавчу та законодавчу гілки.
Про децентралізацію влади у просторі. В Університеті, на мою думку, має працювати 2 проректори з нашої основної НАВЧАЛЬНОї роботи: один з яких має працювати в Червоному корпусі, а другий - в районі Виставкового центру. Регулярно між цими двома кампусами має курсувати безкоштовний університетський автобус.
По пункту третьому - прозорості рішень.
Скористаймось і тут досвідом Європи та спробуємо адаптувати його до наших умов. Так, в Кембріджі кожного тижня виходить Вісник університету, в якому друкують звіти, пропозиції, проекти наказів, списки різних комісій та комітетів, обговорення проектів, тощо. Виконавча влада подає пропозиції до законодавчої влади (Сенату) стосовно змін в політиці Університету, в Статуті, в структурі Університету, в фінансуванні певних програм. Якщо протягом, наприклад, 10 днів після оприлюднення відповідних матеріалів (зрозуміло, що існує і електронна версія Вісника, якою в основному і мають користуватися сенатори) не надійшло заперечень від 25 членів Сенату (як це є в Кембріджі), то такі поправки, внесені виконавчою владою на чолі з Ректором, Сенат приймає автоматично. За певних умов може бути ініційована дискусія з голосуванням по електронній пошті, безумовно, на сайті реєструються всі прізвища членів Сенату, які голосували "за" чи "проти".
Світова практика найбільш потужних університетів показує, що їх успішний розвиток, в першу чергу, визначається присутністю визначних вчених та абсолютною довірою до їх діяльності, а також демократизмом відношень, за яких на першому місці у ВНЗ стоїть не ректор, не декан, навіть не завідувач кафедри, а Викладач-Професор. Саме з огляду на це і в нашому університеті необхідно відновити шляхетну традицію - повагу до Професора як особистості, як і повагу до всіх, хто працює в університеті. Лише завдяки їх знанням, досвіду, відповідальності, авторитету можна очікувати ефективного розвитку навчальної, наукової, виховної ланок діяльності університету. Особистість є доволі унікальна, делікатна, "поштучна" субстанція, і тому першочерговими задачами є не лише їх "вирощування", а і піклування про умови їх роботи.
Ще одна проблема. На сьогоднішній день на порушення основного правила Статуту університету про те, що головною ланкою університету є кафедра, саме вона є найбільш безправною і розглядається не як важливий навчально-науковий центр, а як відповідач на забаганки безмірної кількості бюрократів. Як і кожен чиновник, університетський, природньо, також не завжди здатний вникнути в суть пріоритетних напрямків, яким необхідно в першу чергу приділяти увагу, а тому дехто підміняє це численними перевірками, складанням нових форм, звітів. Мають місце випадки втручання в зміст навчальних дисциплін, що є виключно зоною відповідальності кафедр. Тільки на кафедрах відомо, які дисципліни і хто має читати в рамках існуючих спеціальностей. Втручання в діяльність кафедри зводиться до адміністрування, пошуку залякуючих факторів, що знищує ініціативу і не відповідає рівню керівництва навчальним процесом у такому престижному університеті, яким є наш навчальний заклад.
В багаторічних перегонах за звання "найкращого, найвідданішого професора" (які мають, до речі, аномальну, але знайому властивість - при заміні системи координат на протилежну двійка-трійка лідерів не змінюється) ми забули про те, що майже через рік - в 2010-ому році - згідно міжнародній угоді, підписаній Україною, і відповідно до вимог Єдиного європейського освітнього простору університет має перейти до присудження ступеня доктора філософії (PhD), а згідно Зальцбургській угоді відносно єдиного освітнього та єдиного наукового простору, підписаній відповідними міністрами урядів країн Європи, відповідальність за якість підготовки докторантів PhD програм повністю лягає на університет (а ми тут, здається, нічого ще і не зробили - на відміну, скажімо, від Києво-Могилянської Академії). В оприлюдненому законопроекті про ВАК України йдеться про те, що захиста другої (в розумінні сьогодення - докторської) дисертації не буде, а наукова ступінь може присуджуватись науковцю за його наукові досягнення Вченою радою. А хто саме має це робити?
І тут ми знову повертаємось до необхідності поділу влади на виконавчу і законодавчу. Таке затвердження має відбуватись на Вченій раді факультету, яка має складатись з усіх професорів факультету і яка є законодавчою для факультету гілкою влади. Саме вони повинні вирішувати, кому слід присудити вчене звання доцента, професора та наукову ступінь існуючого сьогодні доктора наук (в Польщі, наприклад, це габілітованого професора, яка присуджується Президентом республіки за рішенням Вченої ради) Виконавчою гілкою влади, природньо, на факультеті має бути Рада факультету на чолі з деканом (у складі його заступників, завідувачів кафедр, керівників інших структурних підрозділів, представників всіх (підкреслюю - всіх) студентських організацій, профспілок та інших громадських організацій)..
Дослухаймось до думки Президента України: "перед нами стоїть відповідальне завдання - прискорити введення європейських стандартів у вищій школі, не втрачаючи при цьому найкращих власних традицій" (газета "Голос України", вересень 2008року).
Щодо інших проблем
В Україні існує проблема створення національної іноваційної системи, яка пов'язує між собою освіту, науку, вдалі науково-технологічні розробки та бізнес високотехнологічних підприємств, здатних впровадити ці розробки в продукцію. Одним із найважливіших елементів національної іноваційної системи є ефективна освіта. Мова тут йде не тільки про просвітницьку діяльність університету, яка вкрай потрібна суспільству, а про елітну освіту, що спроможна розвивати як фундаментальну, так і прикладну науку задля створення на їх основі новітніх технологій. Гарна освіта - не дешева освіта. Сьогодні університети розвинених країн - це потужні фабрики знань з новітніми технологіями навчання, з серйьозною лабораторною базою, куди їдуть постдоки з різних країн світу, в тому числі, і наші випускники. Якщо ми не займемо цю нішу, її займуть інші.
До речі, в Росії вже з 2006 року під керівництвом академіка РАН Садовничого виконувався проект "Формування системи іноваційної освіти в Московському Державному Університеті ім. М.В.Ломоносова", завданнями якого було створення умов для інтенсивного впровадження в навчальний процес Hi-Tech -освітніх технологій, створення системи освіти в сфері іноваційного бізнесу, створення та розвиток системи корпоративного навчання в МДУ, розвиток кадрового потенціалу вищого навчального закладу. Тут ми відстаємо від наших колег з Росії, і на часі створення такої системи іноваційглї освіти в нашому Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Ще про один напрямок нашої основної діяльності.
На сьогодні непоодинокі випадки, коли в університеті програмування викладають не програмісти за фахом, математику - не математики, тощо. В інших університетах України ситуація ще гірша. Недоучений викладач вирощує собі подібних, і далі йде ланцюгова реакція, яку нам слід негайно зупинити, бо це шлях до колапсу. Саме тому наш університет повинен ініціювати поправку до Закону про освіту, згідно з якої на нас, як на один з класичних університетів, має бути покладена підготовка якісних викладачів для вищих навчальних закладів відповідного Київського регіону. До речі, система підвищення кваліфікації викладачів вищих гавчальних закладів розвалена. І наш університет тут повинен сказати своє вагоме слово.
На сьогодні, як правило, методичні комісії МОНу очолюють наші професори. Це зводиться на практиці до того, що інтелектуальну власність - програми курсів, навчальні плани ми роздаємо в інші університети, які їх і використовують. Разом з тим, а чи не доцільно з точки зору держави, аби біологічний факультет нашого університету розробив стандартні методики, наприклад, проведення практикумів з біології для всіх класичних університетів, а фізичний факультет разом з радіофізичним створив би методики практикумів з фізики як для класичних університетів, так і для решти ВНЗ країни. Ще б краще було б, аби наш університет при підтримці Міністерства, окрім розробки відповідних методик, поставив би на потік виготовлення обладнання для відповідних практикумів. Саме це, а не щось інше, свідчило би про те, що ми є провідним університетом України, а ми мали би більш структурований зв'язок із спільнотою університетів та інших вищих навчальних закладів.
Інша проблема. Зараз видається чимало посібників, монографій накладом в пару сотен примірників. З власного досвіду знаю, що якісний авторський рукопис ще не гарантує якісне видання в університетському видавництві, що змушує багатьох авторів шукати інші видавництва. Я про це неодноразово говорив на видавничій раді університету, але принципи, за якими автор міг би побачити достойнє університету видання, так і залишились за лаштунками. Чомусь Авіаційний університет аби МАУП можуть випускати бездоганні з поліграфічної точки зору підручники та навчальні посібники. А як же імідж нашого університету?
Безумовно, майбутнє університету імені Тараса Шевченка - в наших випускниках. Що треба зробити, аби наші кращі випускники залишались працювати у нас? Чимало, а разом з тим не так і багато: необхідно побудувати пару гуртожитків (на кшалт 19-го), в яких би родина молодого викладача, співробітника могла би отримати мініквартиру з пропискою, але за угодою, згідно якої в разі, якщо він не відпрацює певну кількість років в університеті, квартира залишається власністю університету. І повірте, Німеччина, Франція, Росія не добере чимало кращих наших випускників.
Друга складова нашого майбутнього - це матеріально-технічна база (яку, до речі, слід якнайшвидче модернізувати), корпуси, землі, надані університету в користування державою, і які є основою для подальшого розвитку університету. Саме тому зміна принципів користування цією землею, її забудова навіть в інтересах університету має відбуватись за поданням виконавчої влади, але виключно за рішенням законодавчої для університету гілки влади - Сенату.
Існує чимало наукових задач, у вирішенні яких наш Шевченків університет має сказати своє слово. Наприклад, "Мережеве суспільство і соціум", або куди затягує "Світова паутина". Завдяки неможливості блокади, ізоляції та цензури, Internet став зоною свободи і превентивно опозиційною до проявів будь-якого силового втручання, а разом з тим, і засобом маніпулювання громадською думкою. На сьогодні ми майже нічого не знаємо, як мережа впливає на суспільство і на кожного з нас в біологічно-медичній сфері, психічному сенсі. Університет має провести такі комплексні дослідження. Це приклад, який показує, як можна об'єднати зусилля кібернетиків, соціологів, психологів, фізіологів, політологів для вирішення важливої наукової задачі. Ще одним прикладом такої програми може слугувати
"Нанофізика та соціальний і технічний прогрес".
Я прожив в стінах Університету чимало років і впевнений, що ті, хто перебуває у цій залі, є патріотами нашого славетного навчального закладу, вболівають за його процвітання і готові підтримати всі необхідні зміни, які дозволили б відшукати нові шляхи покращення роботи Університету. Не потрібно тішити себе тим, що лише керівництво університету є єдиним провідником, що знає, як має розвиватись Університет, яким чином реалізовувати різні відповіді на сучасні соціальні виклики та виклики науково-технічного прогресу. Тому залучення широкого загалу викладачів, співробітників, аспірантів, студентів університету до обговорення шляхів його розвитку є необхідним для вирішення амбітних задач нашого Університету на сучасному етапі.
Презентація виступу Л.А.Булавіна перед виборцями
джерело інформації: Українське фізичне товариство
cайт www.ups.kiev.ua
[08.10.2008
] |
